Добавити новину	Добавити підприємство	Добавити оголошення	Добавити вуз

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Вивчаючи тему, зверніть увагу на те, що тваринництво єпровідною галуззю сільського господарства і складним виробництвом, яке об’єднує різні структурні системи, що складаються із тварин, людей, технічних засобів і будівель, де зосереджені технологічні процеси з розведення й використання тварин, а також з обробки та утилізації їхньої продукції. Виробництвом продукції тваринництва займаються сільськогосподарські підприємства з різними формами власності та господарювання, способами і рівнями виробництва, спеціалізації, концентрації та механізації, а також фермерські та особисті селянські господарства.

На жаль, в Україні з 1990 року скоротилось поголів’я тварин і птиці, зменшились показники продуктивності та обсяги виробництва, знизився обсяг виробництва і заготівлі кормів, погіршилася їх структура внаслідок зниження концентрованих кормів і сіна. Недостатній рівень годівлі тварин і незбалансованість кормів за поживними речовинами зумовили перевитрати кормів на виробництво одного центнера тваринницької продукції. Поголів’я худоби та птиці станом на 1 січня та обсяги виробництва продукції тваринництва за останні 15-17 років наведено в табл. 8.1-8.2.

Нині в більшості сільськогосподарських підприємств продуктивність тварин ще залишається низькою. Основними причинами цьогоє неповноцінна годівля тварин, незадовільні умови утримання, недостатня селекційна робота, негативний вплив засобів механізації, які не відповідають природі тварин, недосконалі приміщення, порушення режиму дня, неправильна організація праці на тваринницьких фермах, захворювання тварин тощо. В Україні на молочних фермах навіть у кращих рентабельних господарствах затрати праці на 1 ц молока становлять 2,40-5,80 люд.-год., тоді як у США –
0,66-0,90 люд.-год.

Таблиця 8.1

Поголів’я худоби та птиці станом на 1 січня в Україні

Таблиця 8.2

Обсяг виробництва продукції тваринництва в Україні

Продовж. табл. 8.2

Структура сучасного тваринництва визначається: 1) видами тварин, 2) виробничим призначенням тварин (товарне, племінне); 3) напрямками продуктивності (м’ясне, молочне, вовнове, робоче, комбіноване тощо). Залежно від виду тварин тваринництво як сукупне виробництво розподіляють на галузі. Продукція, одержана від кожного виду тварин, має свої специфічні особливості й значення, а у сукупності дає можливість найповніше задовольнити потреби людини у харчуванні, забезпеченні одягом, взуттям тощо. Тваринництво може мати і внутрігалузеву структуру (різні статево-вікові групи тварин тощо).

Економічні основи технологічного розвитку сучасного тваринництва базуються на менеджменті виробництва, галузях тваринництва, технології та засобах виробництва (рис. 8.1). Основні системи технологій сучасного тваринництва можуть бути: 1) екстенсивними та2) інтенсивними (індустріальні, потоково-цехові, енергозберігаючі, ресурсозберігаючі, прогресивні).

Тваринницькі господарства за своїм призначенням поділяються на товарні (користувальні), в яких зосереджено основне поголів’я
(85-90 %), і племінні різного призначення, де знаходиться 10-15 % племінних тварин від усієї кількості поголів’я.

Системоутворюючими факторами тваринництва є: біологічні, природно-кліматичні, економічні, технологічні, організаційно-господарські, соціально-демографічні, науково-технічні, політичні.

Вивчаючи тему, пригадайте основи анатомії та фізіології тварин. Тварина – це живий організм, якому властиві обмін речовин, ріст, розвиток, розмноження, подразливість, самозбереження та пристосовуваність. Обмін речовин в організмі складається із двох нерозривно пов’язаних процесів, що відбуваються одночасно, – асиміляції і дисиміляції. Тіло тварини складається із великої кількості клітин, які утворюють його органи і системи органів. У тваринному організмі розрізняють системи органів руху, травлення, серцево-судинну, дихання, розмноження, нервову та ін. За характером живлення тварини поділяються на рослиноїдні, м’ясоїдні, всеїдні.

Детально розгляньте питання живлення тварин. Від годівлі тварин залежить живлення. У процесі живлення тварини одержують усі необхідні для них поживні речовини. Травлення у тварин з однокамерним шлунком (свині, коні та ін.) та багатокамерним (жуйні – велика рогата худоба, вівці, кози та ін.) і птиці має особливості, які потрібно враховувати при складанні та нормуванні раціонів годівлі. На перетравність кормів впливають вид та вік тварин, фізіологічний стан тварин, індивідуальні особливості тварин, якість кормів, тип годівлі, склад раціону, величина кормової даванки, спосіб підготовки кормів до згодовування тощо.

Організація виробничого процесу годівлі сільськогосподарських тварин починається із створення кормової бази (посіви кормових культур, поліпшення природних лук і пасовищ, створення культурних пасовищ, впровадження прогресивних технологій заготівлі кормів, зменшення втрат кормів і поживних речовин). Досягти високої продуктивності тварин можна лише за умови поліпшення рівня їх годівлі. Від рівня годівлі залежить рівень живлення тварин.

При годівлі сільськогосподарських тварин враховують їхню потребу в поживних речовинах, яка виражається у нормах годівлі, де вказана загальна потреба в енергії і поживних речовинах для конкретного виду тварини, фізіологічного стану та рівня продуктивності, що сприяє збільшенню продуктивності та зменшенню затрат праці на одиницю продукції. Нині застосовують деталізовані норми годівлі, які передбачають контроль годівлі тварин за багатьма показниками. Кількість показників, за якими нормують годівлю, складає: для великої рогатої худоби – 24, свиней – 27, овець – 18, коней – 29, птиці – 46. При деталізованих нормах годівлі враховують потребу в основних показниках поживності: кормові одиниці, обмінна енергія (МДж), суха речовина, сирий протеїн, перетравний протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, вітаміни тощо.

Відповідно до встановленої норми годівлі складають кормові раціони. У технології годівлі сільськогосподарських тварин можливі різні співвідношення кормів у раціонах залежно від типу годівлі, що склався у господарстві. Визначають тип годівлі за структурою раціону. Типи годівлі для великої рогатої худоби прийнято характеризувати за вмістом концентрованих кормів (концентратний, напівконцентратний, малоконцентратний, об’ємний) або, залежно від кількості сухої речовини в раціоні кормами (сухий, малосоковитий, напівсоковитий, соковитий) чи виду переважаючого соковитого корму, (силосний, коренеплідний тощо). Типи годівлі свиней характеризуються за вмістом концкормів у раціоні відповідно до віку тварин (концентратний, напівконцентратний, об’ємний). Поживність кормів для птиці виражають в обмінній енергії, а тип (спосіб) годівлі – за співвідношенням сухих і вологих кормів у раціоні. Існують типи годівлі: сухий комбінований, вологий.

Освойте правила складання раціонів. Щоб скласти раціон, треба знати: 1) норми годівлі тварини, для якої складають раціон (із довідкової літератури); 2) які корми і в якій кількості можна згодовувати тварині, для якої складається раціон; 3) поживність кормів. При вивченні способів годівлі зверніть увагу на те, що за сучасних умов у тваринництві застосовують два способи годівлі сільськогосподарських тварин: 1) індивідуальний; 2) груповий (найбільш поширений). Груповий спосіб передбачає формування однорідних груп тварин, визначення для них норми годівлі і складання раціону з розрахунку на середню голову. Від рівня годівлі тварин залежать продуктивні якості тварин, витрати та оплата корму.

На основі раціонів, їхньої структури і типів годівлі визначають потребу в кормах. Планування річної потреби в кормах містить у собі два способи розрахунку: 1) з обсягу запланованої продукції; 2) із середньорічного поголів’я різних груп тварин.

Економічну ефективність кормових раціонів і типів годівлі тварин характеризують такі показники: продуктивність худоби і птиці, витрати кормів на одиницю тваринницької продукції, собівартість 1 ц корм. од. у раціоні, собівартість 1 ц продукції тваринництва та рівень рентабельності її виробництва.

Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє теорію й практичні заходи племінної роботи щодо всіх видів сільськогосподарських тварин і напрямів їхньої продуктивності. Основне місце при цьому відводиться добору, підбору та методам розведення. При розв’язанні теоретичних і практичних проблем із розведення сільськогосподарських тварин велике значення має генетика. Для контролю за походженням тварин застосовують методи імуногенетики.

Зверніть увагу на питання: походження і одомашнення тварин; конституція, екстер’єр та інтер’єр тварин; індивідуальний розвиток сільськогосподарських тварин. Тваринний організм протягом життя змінюється завдяки процесам росту і розвитку. В індивідуальному розвитку тварин є два основних періоди: 1) ембріональний (підперіоди: зародковий, передплідний і плідний); 2) післяембріональний (підперіоди: новонародженості, молочного живлення, статевого дозрівання, зрілості та старіння). Індивідуальний розвиток тварин (онтогенез) триває все життя.

На процес породоутворення впливають соціально-економічні фактори та природно-географічні умови. На породи поділяють тільки види свійських тварин. При створенні та перетворенні порід використовують усі методи, характерні для селекції: штучний добір, підбір, спрямоване вирощування молодняку, чистопородне розведення, схрещування (вбирне, ввідне, відтворне, промислове, перемінне) та гібридизацію. У результаті роботи з породами тварин створюється відповідна структура. Основні структурні одиниці породи – це відріддя, породна група, внутрішньопородний тип, лінія, родина, племінний завод (репродуктор).

Продуктивність – основна властивість сільськогосподарських тварин, заради якої їх розводять. Різні види сільськогосподарських тварин мають різну продуктивність: молочну, м’ясну, м’ясо-сальну, вовнову, смушкову, яєчну, робочу тощо. Кожний вид тварин і порода здебільшого здатні до кількох видів продуктивності. Продуктивність тварин є найважливішим показником, за яким ведуть племінну роботу.

Племінна робота неможлива без системи технологій відтворення сільськогосподарських тварин. Технологія відтворення стада має велике економічне значення, оскільки від цього залежить прискорення інтенсифікації виробництва продукції тваринництва. Одним із основних питань при відтворенні поголів’я є систематична заміна тварин, вибракуваних через хвороби, старість або низьку продуктивність, молодшими й продуктивнішими, тобто ремонт стада. Розміри заміни залежать від плану відтворення поголів’я (просте чи розширене), рівня годівлі, умов утримання, інтенсивності використання тварин, напряму племінної роботи та ін. При простому відтворенні заміна поголів’я корів має становити 25-30 %, бугаїв – 25-35, основних свиноматок і кнурів –
25-30, вівцематок і баранів – 15-20, гусей – 25 %. При інтенсивному обновленні стад, розширеному відтворенні в племінне ядро включають не менш як 50 % маток.

При вивченні теми потрібно звернути увагу на поняття статевої та господарської зрілості тварин. Відтворення поголів’я тварин починається з осіменіння самок. Осіменіння буває: 1) природне(вільне і ручне парування тварин); 2) штучне(штучне осіменіння).

Зоотехнічні показники щодо відтворення тварин, наведені в табл. 8.3, не постійні й можуть частково змінюватися залежно від їхнього типу, породи, а також умов годівлі та утримання.

Використання методів біотехнології у тваринництві дозволяє збільшити виробництво продукції й знизити матеріало- та енергомісткість цієї галузі. Сучасні біотехнологічні методи дають змогу раціонально впливати на відтворювальний потенціал самок, значно збільшувати
кількість  високопродуктивних  особин і тим  самим – виробництво

Таблиця 8.3

Основні зоотехнічні показники відтворення
сільськогосподарських тварин

продукції тваринництва. Біотехнологія у тваринництві реалізується через штучне осіменіння тварин, гормональне регулювання статевих циклів самок, трансплантацію (пересадку) ембріонів, методи клітинної та генетичної інженерії.

Найбільш перспективним методом поліпшення сільськогосподарських тварин та зниження собівартості одиниці продукції поряд з удосконаленням системи вирощування молодняку і годівлі тварин є застосування технології штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, коли більшу частину маточного поголів’я осіменяють спермою плідників-поліпшувачів. Розрізняють чотири способи штучного осіменіння корів і телиць: 1) візоцервікальний; 2) ректоцервікальний; 3) маноцервікальний; 4) епіцервікальний. Існує три організаційні форми штучного осіменіннятварин: 1) стаціонарна; 2) маршрутно-кільцева; 3) комбінована.

Економічна ефективність штучного осіменіння сільськогосподарських тварин повною мірою виявляється тоді, коли вирощений у результаті осіменіння високоякісний молодняк дає продукцію. Крім того, за рахунок скорочення плідників відпадає потреба витрачати корми і кошти на їх утримання, що дає можливість додатково утримувати значну кількість маточного поголів’я. Великого значення штучне осіменіння набуло як засіб профілактики в боротьбі із заразними захворюваннями, що передаються контактним шляхом під час природного парування.

Великомасштабна селекція сільськогосподарських тварин спрямована на інтенсивне генетичне поліпшення величезних масивів тварин у межах області, зони, країни, всього ареалу породи. Теоретичною основою великомасштабної селекції є популяційна генетика, а організаційно-технічною – штучне осіменіння маток спермою плідників-поліпшувачів та селекційно-генетичний аналіз популяції за допомогою сучасної комп’ютерної техніки.

Основними селекційно-генетичними показниками у тваринництві є: успадкування, повторюваність, регресія, кореляція та ін. До біометричних показників належать середні величини (середня арифметична, мода, медіана), показники різноманітності ознак (ліміт, дисперсія, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації), помилки репрезентативності, критерії вірогідності тощо.

Чіткий виробничий і племінний облік у тваринницьких господарствах важливий для племінних та товарних господарств. Він дає змогу контролювати продуктивні й племінні якості тварин, їхній ріст і розвиток, походження та породний склад, облік і рух поголів’я, витрати кормів, оплату праці тощо. Основними документами племінного обліку є спеціальні картки, акти, відомості, журнали тощо. У тваринництві велике значення має організація мічення тварин і присвоєння кличок.

Дані виробничого та племінного обліку у тваринництві використовуються при проведенні щорічного бонітування тварин, на основі якого складають план селекційно-племінної роботи на рік і тривалий час, розробляють заходи щодо поліпшення породних і продуктивних якостей тварин, виділяють тварин для запису до Державної книги племінних тварин.

Головними осередками племінної роботи з породами є: 1) селекційні центри; 2) племоб’єднання; 3) племпідприємства; 4) племзаводи; 5) племрепродуктори. Проте, крім них, племінна робота ведеться в сільгосппідприємствах із користувальними стадами. Обов’язково вона має здійснюватися і на фермах селянських господарств.

Зверніть увагу на те, що гігієна сільськогосподарських тварин (зоогігієна) вивчає вплив на тваринний організм різних факторів навколишнього середовища: повітря, ґрунту, води, кормів, приміщення, а також технології утримання, вирощування і догляду за тваринами. Технологічні та зоогігієнічні вимоги до приміщень для утримання сільськогосподарських тварин містять у собі вибір місця для ферми, вимоги до будівельних матеріалів, тваринницьких приміщень, їх огороджувальних конструкцій і обладнання.

Прибутковість галузей тваринництва значною мірою може залежати від технології утримання сільськогосподарських тварин у різних типах виробничих приміщень. За науковими даними економічна ефективність виробництва продукції тваринництва на 20 % визначається мікрокліматом приміщень. При незадовільному мікрокліматі знижуються продуктивність тварин і природна резистентність їх до захворювань, відтворна здатність маточного поголів’я, терміни виробничого використання тварин, збільшуються витрати кормів на одиницю продукції та падіж молодняку.

Основним причинами незадовільного мікроклімату у тваринницьких приміщеннях є такі: низькі технологічні якості огороджувальних конструкцій (стіни, стеля, покрівля, підлога, двері, вікна), недостатній обмін повітря, поганий стан вентиляції, каналізації та системи гноєвидалення, антисанітарний стан стійл, станків і кліток.

Нормативні параметри мікроклімату у тваринницьких приміщеннях з урахуванням виду, віку та фізіологічного стану тварин можна забезпечити систематичним контролем шляхом використання спеціального обладнання та приладів. Оптимальні параметри мікроклімату для тваринницьких приміщень наведено в додатку Ж. З метою створення нормальних санітарно-гігієнічних умов на тваринницьких (птахівницьких) фермах та комплексах проводять такі заходи: дезінфекцію, дезінсекцію і дератизацію.

Сучасне тваринництво неможливе без надійного ветеринарного забезпечення. Працівники ветеринарної медицини контролюють якість тваринницької продукції та сировини, проводять заходи щодо виявлення та запобігання поширення хвороб, збереження тварин і птиці та підвищення їхньої продуктивності.

Вивчаючи тему, важливо визначитись із питанням екологізації тваринництва. Тваринництво не лише дає цінну продукцію, але й негативно впливає на навколишнє середовище. Основними джерелами погіршення екологічного стану у зв’язку із виробництвом різноманітної тваринницької продукції є гній, забруднене повітря тваринницьких приміщень, стоки тваринницьких ферм та ін. Зверніть увагу на основні заходи щодо екологізації тваринництва.

Для підвищення економічної ефективності тваринництва важливе місце відводиться розробці та впровадженню у виробництво новітніх технологій, розвиткові приватної власності, що значно підвищує особисту зацікавленість працівників у результатах господарювання, підвищенні знань працівників з питань технологій виробництва у тваринництві, зоотехнії та економіки.

Система технологій у тваринництві базується на використанні машин та обладнання для комплексної механізації різних процесів виробництва. У даний час розроблені комплекси машин для механізації ферм великої рогатої худоби, свиней, овець, сільськогосподарської птиці тощо. У тваринництві широко використовуються різні трактори, автомашини, самохідні шасі та різноманітні стаціонарні агрегати, пристрої, паливно-мастильні матеріали, електроенергія тощо.

Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства за 1996-2006 роки показано в табл. 8.4.

Таблиця 8.4

Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства, грн. за т*

Продовж. табл. 8.4

*Без ПДВ, транспортних, експедиційних та накладних витрат, але з урахуванням дотацій і доплат.

Термінологічний словник

Асиміляція – це засвоєння речовин із зовнішнього середовища й утворення із них складніших, властивих організму поживних речовин. Асиміляція супроводжується поглинанням енергії.

Бонітування тварин –це оцінка сільськогосподарських тварин за племінними і продуктивними якостями для визначення їхньої селекційно-технологічної цінності й подальшого використання. Дорослих тварин оцінюють за продуктивністю, екстер’єром, конституцією, відтворною здатністю, розвитком, породністю, походженням та якістю потомства, а молодняк – за походженням, розвитком, екстер’єром (ягнят однорічного віку – за настригом вовни).

Відріддя – частина породи, яку розводять у певних зонально-кліматичних зонах. Так, симентальська порода Швейцарії дала відріддя в Україні, Росії та інших країнах. Відріддя виникає при екологічному розчленуванні породи.

Відтворення стада– це безперервний процес відновлення або збільшення кількості тварин у господарстві розмноженням їх і вирощуванням.

Внутрішньопородний тип – група тварин у породі, що відрізняється за рівнем і напрямом продуктивності, будовою тіла, пристосованістю до навколишнього середовища. Так, велика біла порода свиней має м’ясо-сальний, сальний і м’ясний типи.

Генетика – наука про закони спадковості та мінливості організмів. Основне завдання генетики – розробка методів управління спадковістю з метою одержання потрібних форм організмів й управління їх розвитком. Генетика є теоретичною основою селекції сільськогосподарських тварин.

Гібридизація – парування тварин різних видів із метою одержання користувальних тварин і виведення нових порід. Потомство, одержане при цьому, називається гібридами.

Гігієна сільськогосподарських тварин (зоогігієна) – це наука про охорону і зміцнення здоров’я тварин раціональними способами утримання, годівлі, вирощування і догляду, які забезпечують їхню високу продуктивність, зумовлену спадковістю. Основна мета зоогігієни – збереження здоров’я тварин і досягнення ними високої продуктивності, збереження екології.

Годівля сільськогосподарських тварин – наука про регулювання живлення їх залежно від віку, фізіологічного стану, розвитку і продуктивності. У сільськогосподарських підприємствах годівля – це виробничий процес, що забезпечує живлення тварин за рахунок використання кормів із метою одержання тваринницької продукції.

Господарська зрілість – віктварин, їхній фізіологічний стан, при досягненні якого вони стають придатними до відтворення без шкоди для здоров’я та подальшого нормального розвитку, можуть дати повноцінний приплід і проявити високу продуктивність. Парують тварин лише з настанням господарської зрілості, коли вагітність і статеве використання не стримують їхнього розвитку. Господарська зрілість тварин визначається не тільки їхнім віком, а й розвитком (живою масою).

Дезінсекція – комплекс фізичних, хімічних, механічних, біологічних і комбінованих заходів, спрямованих на знищення в зовнішньому середовищі шкідливих комах, які є переносниками збудників небезпечних захворювань – сибірки, бруцельозу, туберкульозу, а також яєць гельмінтів.

Дезінфекція – комплекс заходів, спрямованих на попередження заразних хвороб сільськогосподарських тварин шляхом обробки тваринницьких приміщень, технологічного обладнання, предметів догляду за тваринами, спецодягу та взуття, а також виробничої території спеціальними фізичними та хімічними методами. Основне завдан-
ня дезінфекції на фермах і промислових комплексах – забезпечити
нормальний, постійний технологічний процес виробництва продукції тваринництва.

Дератизація– комплекс хімічних і санітарних заходів, спрямованих на знищення гризунів (щурів, мишей та ін.), які знищують корми для тварин, поширюють різні інвазійні та інфекційні захворювання, руйнують загороджувальні конструкції приміщень.

Дисиміляція – це розпад складних речовин до простіших з виділенням енергії. Енергія, що звільняється при дисиміляції, забезпечує всі процеси життєдіяльності й виділяється назовні у вигляді тепла.

Добір – процес, який визначає відносну частку потомства генетичної групи популяції (стадо, лінія, родина), що залишається для розмноження в наступних поколіннях. Добір є природний (виживання найбільш пристосованих і загибель менш пристосованих генотипів під впливом мінливих умов навколишнього середовища) і штучний.

Добір штучний – свідомий і несвідомий добір, який проводиться людиною. На базі штучного добору створюються і удосконалюються високопродуктивні породи, типи і лінії сільськогосподарських тварин. Штучний добір поділяють на масовий (за фенотипом – добір особин за показниками продуктивності відповідно до стандартів за селекційними ознаками) та індивідуальний (за генотипом – визначають на основі господарсько-корисних ознак та на основі оцінки племінної цінності за показниками продуктивності потомства, предків і бокових родичів).

Екстер’єр тварин – сукупність зовнішніх особливостей будови тіла тварини, зумовлена спадковістю, напрямком і рівнем продуктивності, станом здоров’я і умовами середовища.

Живлення тварин – це процес надходження і засвоєння в організмі тварин поживних речовин, необхідних для їх нормальної життєдіяльності.

Збалансована годівля – годівля, яка відповідає потребам тварин за всіма деталізованими поживними речовинами.

Зоотехнія – це наука про еволюцію і використання сільськогосподарських тварин. Завданням зоотехнії є розробка й впровадження вжиття заходів, спрямованих на одержання якісної і найбільшої кількості продукції тваринництва.

Інтер’єр тварин – сукупність морфологічних, біохімічних та фізіологічних, анатомо-гістологічних особливостей організму, які відображують конституційні, продуктивні та племінні якості тварин.

Конституція тварин – сукупність їх морфологічних, фізіологічних та господарських ознак і властивостей, що характеризують їх як єдине ціле, зумовлених спадковістю і умовами середовища, пов’язаних із характером продуктивності.

Кормовий раціон – набір і кількість кормів, які споживає тварина за певний проміжок часу (доба, місяць, сезон, рік).

Лінія – це своєрідна високопродуктивна група племінних тварин у межах породи, яка походить від одного визначного родоначальника і підтримує з ним подібність за найважливішими біологічними та господарськими ознаками. Лінія має назву клички родоначальника. У заводських породах має бути 10-15 ліній.

Мікроклімат приміщень – це сукупність фізичних, хімічних, механічних і біологічних факторів повітряного середовища певного приміщення. Він залежить від сукупної дії усіх факторів навколишнього середовища: температури, вологості, освітленості, шуму, швидкості руху повітря, наявності в ньому різних газів (аміак, вуглекислий газ, сірководень та ін.), а також звислих пилових частинок та мікроорганізмів.

Норма годівлі – науково обґрунтована потреба тварин в енергії, поживних і біологічно активних речовинах, зумовлена живою масою, продуктивністю, фізіологічним станом, господарським використанням та особливостями утримання.

Перетравність – це процес гідролітичного розщеплення в травному каналі тварин складних поживних речовин – білків, вуглеводів і жирів за допомогою ферментів травних соків і мікроорганізмів до простих – амінокислот, моноцукрів, гліцерину та жирних кислот.

Підбір – найбільш цілеспрямоване поєднання з дібраних тварин батьківських пар із метою одержання від них потомства бажаного типу.

Племінний завод – спеціалізоване господарство, основним завданням якого є удосконалення племінних і продуктивних якостей тварин окремих порід відповідно до призначення і спеціалізації; удосконалення існуючих і виведення нових високопродуктивних порід, типів, ліній, родин; вирощування високоцінного племінного молодняка для власних потреб і для ремонту дочірніх стад. Племінний завод об’єднує тварин із характерними господарсько-корисними ознаками, властивими лише для даного стада. Основний метод розведення в племінному заводі – чистопородне.

Племінна робота– комплекс організаційно-господарських заходів по розведенню сільськогосподарських тварин, спрямований на збільшення і якісне поліпшення поголів’я, удосконалення існуючих і виведення нових порід, створення племінних стад.

Порода – велика цілісна група свійських тварин одного виду, що має спільне походження, подібні біологічно-господарські особливості, які стало передаються потомству. Породи виникають і розвиваються лише під дією людської праці, з припиненням її вони вимирають.

Породна група (підпорода) – велика група тварин, що бере участь у процесі породоутворення, але ще не набула стійких ознак, характерних для нової породи.

Потреба в поживних речовинах – це кількість енергії та окремих поживних речовин для одержання певної продукції або при певному фізіологічному стані.

Продуктивність сільськогосподарських тварин – їх здатність давати продукцію за певний період у потрібній кількості і певної якості.

Родина – це група тварин із кількох поколінь потомства жіночої статі, що походить від однієї визначної матки-родоначальниці.

Розведення сільськогосподарських тварин – це зоотехнічна наука про еволюцію, принципи й методи розмноження та якісного поліпшення сільськогосподарських тварин, удосконалення й перетворення порід і користувальних стад.

Селекція тварин – наука про методи створення й удосконалення порід сільськогосподарських тварин.

Сільськогосподарські тварини – це ті види із свійських тварин, яких використовують у сільськогосподарському виробництві: коні, велика рогата худоба, вівці, свині, кролі, нутрії, кури, індики, гуси, качки, цесарки, бджоли, ставові риби та ін.

Система технологій у тваринництві – це склад і співвідношення його галузей, а також сукупність організаційно-економічних, технічних та зооветеринарних заходів щодо ведення виробництва, спрямованих на збільшення обсягів продукції тваринництва і підвищення його ефективності.

Статева зрілість тварин – вік, коли вони вже здатні давати потомство. Статева зрілість тварин настає значно раніше, ніж закінчується ріст та загальний розвиток їхнього організму.

Статі тіла – зовнішні частини тіла тварини, за якими оцінюють її екстер’єр, вираженість породних ознак, вікові зміни у тварин і статевий диморфізм, стан здоров’я тварин.

Структура раціону – співвідношення в ньому окремих груп кормів за вмістом енергії, виражених у відсотках до загальної його поживності.

Схрещування– парування тварин різних порід. Потомство, одержане при цьому, називається помісями. Схрещування супроводжується посиленням гетерозиготності, внаслідок чого в напівкровних тварин часто виявляється гетерозис –підвищені життєздатність, витривалість і продуктивність. Якщо при схрещуванні використовують дві породи, воно називається простим, якщо три і більше – складним.

Тваринництво – галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує людину цінними продуктами харчування (м’ясо, молоко, яйця, мед тощо), легку промисловість сировиною (вовна, шкіра, пух, пір’я, хутро, кістки, роги, копита, тощо), деякими видами кормів тваринництво (м’ясо-кісткове борошно, риба тощо), землеробство – найдешевшими і цінними органічними добривами, медицину і ветеринарну медицину – гормонами та іншими біологічно активними речовинами, деякими ліками, з цією метою використовують органи ендокринної системи тварин; мікробіологічну промисловість – сировиною. Деяких тварин використовують для виконання сільськогосподарських та транспортних робіт, у спорті.

Технологія виробництва продукції тваринництва– типова система взаємопов’язаних заходів, прийомів і операцій раціонального ведення певної галузі тваринництва, яка враховує оптимальні біологічні, технічні й організаційні умови, спрямовані на одержання найбільшої кількості й у відповідні строки високоякісної продукції при мінімальних затратах праці і високій її продуктивності.

Тип годівлі тварин– умовна назва раціону, яка залежить від вмісту в ньому окремого корму або груп (видів) кормів за енергетичною поживністю чи сухою речовиною.

Трансплантація ембріонів – це вилучення їх з яйцепроводів або матки однієї тварини (самка-донор) і пересадка в яйцепровід або матку іншої тварини (самка-реципієнт), яка перебуває в тій самій фазі статевого циклу, що й донор. У подальшому ембріон розвивається в організмі реципієнта. Теля-трансплантат успадковує тільки генетичні якості батька і матері-донора, реципієнт не впливає на якість приплоду.

Чистопородне розведення – спаровування тварин, які належать до однієї породи. Здійснюється за допомогою різних методів, форм і варіантів добору й підбору, використання інбридингу, розведення за лініями та родинами. Парування тварин двох різних ліній у межах породи називається міжлінійним кросом. При чистопородному розведенні користуються двома видами спаровування: неспоріднене (аутбридинг) і споріднене (інбридинг).

Теми рефератів
1. Біологічні, технологічні та економічні особливості тварин-ництва.
2. Економічні основи технологічного розвитку тваринництва.
3. Економічні основи нормованої годівлі сільськогосподарських тварин.
4. Економічна оцінка типів годівлі та раціонів сільськогосподарсь-ких тварин.
5. Економічне значення чистопородного розведення тварин.
6. Види схрещування сільськогосподарських тварин та їх еко-номічне значення.
7. Технологія відтворення сільськогосподарських тварин та її економічне значення.
8. Економічні основи та технологія штучного осіменіння сільськогосподарських тварин.
9. Значення пасовищного та літньо-табірного утримання тварин у підвищенні економічної ефективності тваринництва
10. Вплив мікроклімату тваринницьких приміщень на економічну ефективність виробництва продукції тваринництва.
11. Міжвидова гібридизація у тваринництві та її економічне значення.
12. Основи ветеринарної медицини та їх економічне значення.
13. Економічні основи різних методів біотехнології у тваринництві.
14. Шляхи зменшення економічних та енергетичних витрат у тваринництві.
15. Ресурсо- та енергозберігаючі технології у тваринництві.
16. Шляхи підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі тваринництва.
Питання для поточного контролю знань
1. Економічні основи виробництва продукції тваринництва.
2. Біологічні особливості різних видів тварин та птиці.
3. Економічні основи та технологічні особливості різних галузей тваринництва.
4. Особливості травлення у тварин з одно- і багатокамерним шлунком та в птиці.
5. Нормування годівлі сільськогосподарських тварин і птиці.
6. Що таке структура раціонів годівлі, як її визначають і від яких факторів вона залежить?
7. Типи годівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці та їх економічне значення.
8. Методика складання раціонів годівлі сільськогосподарських
тварин.
9. Особливості годівлі тварин при літньому і зимовому утриманні та її економічне значення.
10. Особливості технології годівлі тварин у сільськогосподарських підприємствах, особистих селянських та фермерських господарствах.
11. Походження і одомашнення сільськогосподарських тварин.
12. Дайте визначення поняття конституції сільськогосподарських тварин та охарактеризуйте її типи.
13. Методи оцінки екстер’єру тварин, їх практичне застосування та економічне значення.
14. Ріст та розвиток сільськогосподарських тварин.
15. Планування селекційно-племінної роботи та її складові.
16. Мета здійснення та характеристика міжлінійних кросів у тварин-ництві.
17. Дайте характеристику аутбридингу та інбридингу, які застосовуються при чистопородному розведенні тварин.
18. Економічне значення мічення та присвоєння кличок у тварин-ництві.
19. Ведення племінного та виробничого обліку у тваринництві.
20. Дайте характеристику та наведіть приклади практичного використання вбирного, ввідного, відтворного промислового та перемінного видів схрещування.
21. Технологія відтворення стада, його суть та економічне значення.
22. З якою метою використовується гібридизація у тваринництві?
23. Методи добору та підбору у тваринництві.
24. Поняття “ефект гетерозису”, його технологічне і селекційне зна-чення в різних галузях у тваринництві.
25. Великомасштабна селекція у тваринництві.
26. Поясніть відмінність між статевою та господарською зрілістю сільськогосподарських тварин.
27. Просте, звужене і розширене відтворення стада сільськогосподарських тварин.
28. Способи парування і технологія штучного осіменіння сільськогосподарських тварин.
29. Використання обчислювальної техніки і спеціальних комп’ю-терних програм та інформаційних систем у тваринництві.
30. Бонітування сільськогосподарських тварин та основні пока-зники, які враховуються під час його проведення.
31. Основні параметри мікроклімату тваринницьких приміщень та шляхи їх оптимізації.
32. Санітарно-гігієнічна оцінка кормів, води та основних технологічних процесів на тваринницьких фермах і комплексах.
33. Санітарно-гігієнічні заходи у тваринництві.
34. Що таке стрес тварин, основні його причини та методи профілактики.
35. Поясніть системоутворюючі фактори тваринництва.
36. Поясніть основні системи технологій у тваринництві та їх еконо-мічне значення.
37. Як впливає інтенсифікація тваринництва на екологічне ста-новище в регіоні?
38. Які основні шляхи екологізації тваринництва?
39. Використовуючи табл. 8.1-8.2, 8.4, зробіть аналіз та висновки щодо динаміки поголів’я сільськогосподарських тварин, обсягів виробництва та цін реалізації продукції тваринництва.
Тестові завдання для перевірки знань
1. Який спосіб годівлі економічно доцільніше використати для високопродуктивних тварин:
а) груповий;
б) індивідуальний.
2. Який тип конституції є найбільш бажаним для робочих коней, молочних корів, вовнових і смушкових овець:
а) грубий;
б) ніжний;
в) щільний (сухий);
г) рихлий (сирий);
ґ) міцний.
3. Рихлий тип конституції найбільш поширений серед тварин:
а) свиней скороспілих порід;
б) яєчних курей;
в) спеціалізованої молочної великої рогатої худоби;
г) спеціалізованої м’ясної великої рогатої худоби;
ґ) верхових коней.
4. Парування сільськогосподарських тварин різних порід назива-ється:
а) чистопородним розведенням;
б) схрещуванням;
в) гібридизацією;
г) міжлінійним кросом.
5. Який вид схрещування використовують у тваринництві при виве-денні нових порід:
а) промислове;
б) відтворне;
в) ввідне;
г) вбирне (перетворювальне);
ґ) перемінне (ротаційне).
6. Комплекс заходів, спрямованих на знищення в зовнішньому середовищі шкідливих комах, які є переносниками збудників небезпечних захворювань тварин, називається:
а) дезінфекція;
б) асиміляція;
в) дисиміляція.
г) дезінсекція;
ґ) дератизація.
7. В якому віці настає статева зрілість овець і кіз:
а) 3-4 міс.;
б) 5-8 міс;
в) 9-10 міс.;
г) 11-12 міс.;
ґ) 14-16 міс.
8. Оптимальний вік першого парування кобил і жеребців становить:
а) 6-8 міс.;
б) 10-12 міс.;
в) 16-18 міс.;
г) 19-24 міс.;
ґ) 3-4 роки.
9. Наука про методи створення й удосконалення порід сільськогоспо-дарських тварин називається:
а) генетика;
б) селекція;
в) племінна робота;
г) зоотехнія;
ґ) біотехнологія.
10. Максимальна тривалість господарського використання коней становить:
а) 2-3 роки;
б) 4-6 років;
в) 8-10 років;
г) 12-14 років;
ґ) 16-18 років.
Література: 4, 10-12, 14, 16-17, 21, 25, 36, 43, 45, 47, 48, 56, 61, 63-65, 76, 79, 80, 85, 90, 96, 99, 102-105, 107-109, 111-113, 117, 123-125, 127, 131-133, 143, 146, 148, 149, 153-154, 156, 157, 161, 166, 170.

Добавити статтю	Добавити питання	Добавити відповідь	Добавити пораду