Рівень молочної продуктивності корови залежить насамперед від наявності достатньої кількості повноцінних кормів і правильного їх використання. Недарма народна мудрість говорить: «у корови молоко на язиці». Для годівлі корів у літній період використовують в основному зелені корми — траву пасовищ, зелену масу сіяних рослин, бадилля коренеплодів, городніх культур. При стійловому утриманні в раціоні (добовому наборі кормів) молочної худоби переважають соковиті корми — буряк, морква, силос, картопля і грубі — сіно, солома, стебла кукурудзи після збирання качанів на зерно. Додатково дають концентровані корми — зерно, висівки, комбікорми, макуха і шрот з насіння соняшнику, сої, ріпаку. Для забезпечення тварин мінеральними речовинами використовують кухонну сіль, крейду, кісткову муку, кормові фосфати та ін В якості додаткового джерела на корм йдуть також харчові та кухонні відходи.
Корми забезпечують потребу тварини в найважливіших елементах живлення: протеїнах (білку і проміжних продуктах його утворення і розпаду), мінеральних речовинах (кальцій і фосфор) і каротині, так як з кожним кілограмом молока корова виділяє 30-35 г білка і 7-10 г мінеральних речовин, переважно у вигляді кальцію і фосфору. Загальна поживність кормів виражається в кормових одиницях. За кормову одиницю прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості.
Найбільшу питому вагу по поживності займають зелені корми. На хорошому пасовище корова з’їдає за добу до 70 кг трави. Висока цінність зелених кормів пояснюється їх доброю перетравністю, та дієтичними властивостями. Крім того, вони містять досить багато протеїну та вітамінів, зокрема каротину. Рясне годування худоби зеленою травою протягом всього пасовищного сезону сприяє накопиченню в організмі жиру, білка, мінеральних речовин і вітамінів, та позитивно позначається на продуктивності корів, їх заплідненості і стані тварини в період тільності. Поліпшується якість продукції, одержуваної від тварини. Встановлено, що переведення лактуючих корів на пасовища сприяє швидкому і значному підвищенню вмісту каротину і вітаміну А в молоці і вироблюваних з нього продуктах.
Поживність зеленого корму в значній мірі залежить від вхідних у нього трав. У бобових трав (люцерна, конюшина, еспарцет) протеїну приблизно в 1,5 рази більше, ніж у злакових культур (жито, пшениця, овес, ячмінь). З пасовищних цінні мятлик луговий, райграс пасовищний, тимофіївка лугова, пирій повзучий, лисохвіст та ін
Грубі корми широко використовують в зимовий період. Роль їх у харчуванні жуйних тварин виключно велика. Вони забезпечують нормальну роботу шлунка і кишечника, необхідні для розвитку жуйки у тварин.
Склад і кормова гідність сіна залежить від виду трав, що йдуть на його приготування, строків їх збирання і способів зберігання. Найбільш поживним є сіно з добре дозрівшої люцерни, конюшини, еспарцету. Воно багате протеїном, мінеральними речовинами і вітамінами.
Скошувати трави, і з природних сіножатей необхідно в період колосіння злаків і бутонізації або на початку цвітіння бобових. Сіно, прибране після цвітіння рослин, містить багато клітковини, і тому його поживна гідність низька. Косити краще вранці, трави швидше висихають, і сіно буде мати хорошу якість. Довго залишати скошену масу в прокошуваннях не слід, так як вона вигорає на сонці, зростають втрати каротину. При пересушуванні трави листочки та інші ніжні частини рослин опадають, особливо у бобових трав, у яких на частку листя припадає приблизно половина маси рослин. Таким чином можна втратити до чверті врожаю. Тому трави згрібають у валки, коли стебла і листя стають м’якими, але не ламаються. При скручуванні їх в джгут сік на вигинах не виділяється; якщо рослини відпустити — вони легко відновлюють первісну форму. При сприятливих умовах вони підсихають до такого стану за 5-6 ч. При більш низькій вологості маси листя трав кришаться. Через день сіно з валків збирають у невеликі копиці до остаточного просушування. Згрібати сіно, а також звозити потім до місця зберігання краще вранці або ввечері, коли листя не таке сухе я в день.
Втрати поживних речовин в сіні значно зростає, якщо воно під час сушіння потрапляє під дощ. Дощі менш небезпечні для свіже скошених рослин. Особливо погіршується якість сіна в тому випадку, якщо висушена трава піддається частим дощам, в проміжках між якими стоїть сонячна погода. Сіно, прибране в дощову погоду, набуває темно-бурий або темно-коричневий колір.
Зберігати сіно бажано в сараї, на горищі хліва або стозі (скирті) під навісом. Якщо стіг або скирта сіна укладені на відкритому майданчику, їх накривають зверху соломою, щоб верхній шар корму не псувався від дощів.
Для отримання сіна з високим вмістом протеїну і каротину злегка підв’ялену траву швидко висушують під навісом на спеціальних вішалах, пірамідах, затінюючи від впливу прямих сонячних променів і оберігаючи від листя. Вітамінне сіно дбайливо зберігають у сухих, закритих і затемнених приміщеннях. Згодовують його глибокотільним коровам і телятам.
Через нестачу сінокосів великій рогатій худобі доводиться згодовувати солому. В соломі багато клітковини і дуже мало протеїну, відсутні вітаміни. Солома озимих культур жорстка, в непідготовленому вигляді практично не придатна до згодовування. Худоба поїдає її лише при змішуванні з буряком, силосом, при запарюванні подрібненої маси і примастки зерновою дертю, висівками або комбікормом. Ярова солома — ячмінна, вівсяна, горохова — за поживністю вище озимої, вона м’якша і охоче поїдається худобою без будь-якої підготовки.
Корнеклубнеплоди (буряк, морква, картопля) сприяють отриманню високих надоїв у корів. Буряк багата цукрами, а картопля крохмалем. Але в цих кормах мало міститься кальцію і фосфору і дуже незначна кількість протеїну. У червоних і жовтих сортах моркви багато каротину, що визначає її велику цінність для корів перед отеленням і телят.
У присадибних господарствах коровам з усіх коренеплодів згодовують головним чином буряк. Зберігають його в буртах. Спочатку риють вентиляційну канавку глибиною 50 см і шириною 70 см і встановлюють уздовж бурту одну-дві витяжні труби діаметром 30-50 см з дощок (через 2, 5-3 м). Для витяжки повітря можна використовувати пучки стебел соняшнику або кукурудзи після збирання качанів. Перед укладанням буряк треба очистити від землі і гички, так як листя швидко загниваються. Зверху бурт вкривають півметровим шаром соломи, а при настанні похолодання засипають землею шаром в 30-35 см. Можна зберігати буряк в сараї або підвалі при висоті штабеля 1,2-1,5 м, зверху утепливши його соломою.
Можна заготовити на зиму і силос. Для силосування йде різна сировина. При цьому втрати поживних речовин мінімальні. Використовують бадилля городніх культур, капустяне листя, дикорослі трави, сіяні бобово-злакові суміші, зелену масу кукурудзи та соняшнику. Можна додавати різні рослини, наприклад, осоку, очерет, очерет та ін
Силосування — це закваска соковитою маси рослин органічними кислотами, головним чином молочної. Вологість силосу повинна становити 65-75%. Щоб не відбувалося гниття корми з закладається маси видаляють повітря шляхом ретельного її ущільнення. Не всі рослини однаково добре силосуются. До легкосилосуючих відносяться: кукурудза, прибрана в стадії молочно-воскової стиглості; сорго-в період воскової стиглості зерна; соняшник, зібраний при цвітінні кошиків у третьої частини рослин; злакові трави, скошені на початку колосіння; бобово-злакові суміші, капуста їдальня і кормова , ріпак, буряк, гарбуз, морква, кормові кавуни, бадилля буряка і моркви.
Тяжкосилосуючі: конюшина, люцерна, буркун, еспарцет, осока, очерет, прибрані в період цвітіння. Ці рослини краще закладати в суміші з легкосілосующіміся в співвідношенні 1:1.
Чи не силосуются в чистому вигляді: соя, чина, люцерна у фазі бутонізації, батоги кавуна, гарбуза, дині, огірків, кабачків, бадилля картоплі і помідорів, з дикорослих-лопух, лобода, кропива, куряче просо, солодка, очерет і очерет після цвітіння . Для того щоб отримати хороший корм, несилосуючі рослини необхідно закладати з легкосилосуючими в співвідношенні 1:2-3.
Перед силосуванням кукурудзу, соняшник, сорго, коренеплоди, очерет, суданку бажано подрібнити — це сприяє кращому ущільненню силосу. Виділяється при цьому сік який витісняє повітря з кормів.
Чим менше вологість рослин, тим більше повинна бути ступінь подрібнення, і, навпаки, при надмірній вологості рекомендується укрупнена різка. Середня довжина різання 3 см. При підвищеній вологості відбувається витік соку, а отже, і розчинених в ньому поживних речовин. Якщо трав’янисті рослини при скручуванні в джгут виділяють на вигинах сік, то їх вологість знаходиться в межах норми. При недостатній вологості стебла і листя рослин стають м’якими. При скручуванні таких рослин сік на вигинах не виділяється. Якщо вологість рослин надлишкова, сік легко виділяється з них навіть при транспортуванні. У подрібнених крупностебельних рослин (кукурудзи, сорго, соняшника) при підвищеній вологості сік повільно закінчується, а при нормальній — виділення соку не відбувається.
Для силосування використовують невелику яму глибиною близько 2 м, довільної ширини і довжини. Стінки роблять не прямовисно, а так, щоб відстань між ними по дну було менше, ніж по верхньому краю. Яму можна робити круглу, яка може розширюватись догори. Стінки ями обмазують глиною. Силос гарної якості можна отримати тільки в тому випадку, якщо яма буде заповнена протягом трьох днів, а маса щільно утрамбована по всій поверхні. Якщо рослини дуже водянисті (капуста, коренеплоди, їх бадилля, гарбуз), то для запобігання витоку соку можна додати подрібнену солому або полову з розрахунку 15-20 кг на 100 кг вологого корму. Просочена рослинним соком солома розм’якшується і добре поїдається.
Трамбувати масу потрібно, починаючи з першого шару, не залишаючи біля стін простору для повітря. При поганому ущільненні біля стін в процесі зберігання утворюються зазори і поглиблення, куди проникають повітря і вода. Ось чому силосне сховище роблять більш широким вгорі, ніж внизу. Тільки в цьому випадку можна особливо ретельно утрамбувати корм біля стін. При повільному завантаженні і рихлим укладанням силос сильно розігрівається, температура його підвищується до 50 ° С і вище, він набуває темно-коричневий колір і запах житнього хліба. Такий силос не представляє ніякої цінності (в ньому дуже мало білка і немає каротину), так як значна частина поживних речовин пішла на розігрівання корму.
Яму заповнюють з верхом, бо через кілька днів силосна маса ущільниться і осяде. Щоб у яму не проникало повітря, її ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, зверху укладають шар землі (25 — 30 см). Якщо немає плівки, силос вкривають спочатку зволоженою соломою (30-35 см), потім промазують глиною (5 см) і присипають землею (20-25 см). Бажано над ямою встановити легкий навіс з толі, руберойду або іншого матеріалу для захисту від опадів, а для відводу води навколо неї вирити канавки. Силос готовий для згодовування тваринам через 1 -1,5 місяця.
При оцінці силосу звертають увагу на його запах і колір. У силосу доброї якості жовтувато-зелений колір, запах ароматний, фруктовий, нагадує запах мочених яблук.
Добавити новину
Добавити підприємство
Добавити оголошення
Добавити вуз