Добавити новину	Добавити підприємство	Добавити оголошення	Добавити вуз

Профілактика (попередження) захворювань індичок — найважливіша турбота усіх птахівників. Різні захворювання індичок різного віку завдають величезного економічного збитку внаслідок відмінка птаха, зниження продуктивності, перевитрати кормів, а також витрат на лікування і вимушену дезинфекцію.
До основних засобів санітарно-профілактичних заходів відносяться:
дезинфекція, дезинвазія, дезинсекція і дератизація. В якості дезинфікуючих засобів використовують гарячий 5% -ный розчин кальцинованої соди, 20% -ную суспензія свіжогашеного вапна, 2% -ный гарячий розчин їдкого натру, 3% -ныи розчин каустичної соди, 3% -ную гарячу емульсію креоліну та ін. Дрібні предмети і інвентар дезинфікують зануренням в гарячий розчин, спецодяг кип’ятять. Годівниці, напувалки в индюшатниках не демонтують, їх чистять і миють на місці. Стіни білять свіжогашеним вапном. Після проведення профілактичної дезинфекції приміщення закривають не менше чим на 3 ч, а потім добре провітрюють.
Дезинвазія — це боротьба з глистовими захворюваннями птаха. Її проводять з метою знищення яєць і личинок різних глистів. Профілактичну дезинвазію, у разі потреби, поєднують з дезинфекцією.
Дезинсекцію і дезакаризацию приміщень і що оточує їх територій здійснюють з метою знищення ектопаразитів птахів (зовнішніх паразитів, що мешкають в шкірі і оперенні) — кліщів, клопів, пухопероедов і ін. Приміщення слід обробляти після реалізації вирощеного птаха. Потрібно ретельну обробку щілин, пазів і інших місць, де можуть гніздитися паразити. Застосовують 2-5% -ный розчин хлорофосу, 0,25-0,3% -ную водну емульсію карбофосу.
Через добу після попередньої обробки приміщення і інвентар, що знаходиться в нім, і устаткування чистять і миють гарячою водою, а потім проводять повторну дезинсекцію тими ж засобами в декілька меншої концентрації.
Дератизація — боротьба з гризунами — важливий профілактичний захід. Гризуни (щури, миші) є переносниками різних захворювань, псують і знищують корми. Для боротьби з ними рекомендуються різні хімічні, бактеріологічні і механічні засоби. З метою знищення щурів і мишей більшість власників присадибних птахівницьких господарств застосовують хімічні препарати, але їх використання для приманок ускладнюється у зв’язку із специфічним запахом. Гризуни дуже чутливі до запаху не лише хімічних препаратів, але і рук людини, тому приманку рекомендується робити на вареній рибі або рослинній олії, руки при роботі з отрутами також змащувати соняшниковою олією. Використовувані отрутохімікати небезпечні і для птаха, і для домашніх тварин. У зв’язку з цим приманку треба розкладати в менш доступних для них місцях.
Щурів і мишей можна винищувати і без отрутохімікатів. Птахівники любителі пропонують наступні способи боротьби : тонкоразмолотый гіпс змішують з сухим молоком, поряд з такою приманкою ставлять посудину з водою, гіпс в шлунку перетворюється на камінь і гризун гине; з вівсяної крупи готують в’язку кашу і ретельно перемішують її з дрібним битим склом (від електролампочок, що перегоріли). Запропоновані методи не вимагають великих витрат і надійні у боротьбі з гризунами.

Стаття 2

Індички страждають від різних інфекційних захворювань, але до найбільш поширених і небезпечних належать такі.

Пастерельоз (холера) птахів — захворювання, що проходить у гострій та хронічній формах. Чутливі до пастере-льозу індичата у віці ЗО—60 днів. Під час гострої форми хвороби в першу чергу гинуть угодовані індички (через 17—48 годин). Збудник хвороби — пастерела — зберігається в гної до трьох місяців, на забруднених послідом предметах — 12—72 дня. На відкритому повітрі під прямим сонячним промінням пастерели гинуть за 48 годин, а при розсіяному світлі — за 72 години.

Пулороз (бацилярний білий понос) — небезпечна для індичат хвороба. Джерелом інфекції служать хворі птахи, заражені яйця, обладнання. Хворі індичата погано ростуть і в дорослому віці є бацилоносіями. Пулороз викликає падіж молодняка.

Тиф — гостре інфекційне захворювання індичок, найбільш поширене в південних районах країни. На тиф хворіють індички будь-якого віку, але частіше за все дорослі у віці від 150 днів. Виникненню та поширенню хвороби сприяють неповноцінне годування, скупченість і антисанітарний стан приміщень. Тиф викликає значний відхід птиці, а ті, що перехворіли, тривалий час виділяють збудника з калом, яйцями і служать джерелом інфекції. Індички можуть заразитися тифом від курей, у яких ця хвороба часто проходить приховано, тому контакти курей та індичок небажані. Всіх хворих птахів і тих, що підозрюються у хворобі, забивають, приміщення та вигул де-зінфікують, а здоровій птиці дають лікарські препарати.

Небезпечна хвороба для індичат у віці 3—ЗО днів — паратиф. Смертність молодняка під час даної хвороби іноді досягає 80%. Хворі індичата стають в’ялими, в них відвисають крила, іноді спостерігається понос.

Джерело поширення інфекції — хвора птиця, та, що перехворіла, а також яйця, знесені індичками-бацилоносія-ми. Виникненню паратифу сприяє неповноцінне годування, зокрема недостача вітамінів і порушення умов утримання — збільшення компактності посадки птиці, погана вентиляція та антисанітарний стан пташарень.

Туберкульоз — хронічне захворювання індичок, переважно дорослих. При туберкульозі вражаються печінка, селезінка та інші внутрішні органи. В хворих індичок іноді буває понос, вони худнуть, різко знижують продуктивність. Збудник хвороби — туберкульозна паличка. Вона дуже стійка до умов зовнішнього середовища і важко знешкоджується звичайними засобами для дезінфекції. Найбільш ефективним засобом боротьби з туберкульозною паличкою виявилось сонячне проміння. Воно її вбиває за 45—50 хвилин, а розсіяне світло — за 8—50 днів. Приміщення, в яких утримувалась хвора птиця, після дезінфекції залишають на один— два місяці з розчиненими віконними рамами. Поширюється хвороба через хворих птахів, брудну підстилку, корм, воду, іноді через яйця, знесені хворими індичками.

Респіраторний мікоплазмоз має кілька назв — інфекційний синусит, хронічна респіраторна хвороба, або заразна нежить. Це захворювання характеризується запаленням слизових оболонок носа. Хвороба виникає та посилюється за несприятливих умов утримання: переущільненні, переохолодженні, недостатній вентиляції, вогкості, неповноцінному кормі, особливо при дефіциті вітамінів А і D. Синусит уражає головним чином індичат тритижневого віку та старше. Хворіють також дорослі птахи. Захворювання спостерігається в основному восени та взимку. Головним джерелом інфекції служить хвора птиця, яка виділяє збудника з носовим витіканням і забруднює підстилку, корм і воду. Накопичення слизу викликає припухлість частини під оком, при цьому запалюється слизова оболонка очей, порушується зір, птиця перестає знаходити корм. Хвора птиця втрачає продуктивність, худне і гине; птиця, що перехворіла, довго залишається бацилоносієм. Особливе значення в профілактиці синуситу має вигульне вирощування молодняка, індичата повинні цілу добу знаходитися на свіжому повітрі. При безвигульному утриманні забезпечують гарний мікроклімат і годування, дотримуються норм посадки птиці.

Велику небезпеку для індичат у віці чотирьох місяців і старше становить рожа, що викликається збудником рожі свиней. Рожа може передаватися індичкам від хворих птахів, свиней та овець. Хворі індичата стають в’ялими, настовбурчують пір’я, голова і корали в них синіють, м’ясистий відросток на голові припухає; спостерігається витікання з носа, підвищується температура до 43—44°С. Джерелом захворювань індичок можуть бути гризуни, які розносять інфекцію.

Індички, як і кури, хворіють на віспу (віспа- дифтерит). Збудник хвороби — фільтруючий вірус. Переносниками інфекції є хворі індички, кури, голуби та інші види птиці, а також птахи, що перехворіли. В хворих індичат на голові, шиї, крилах утворюються сірувато-жовті нарости у вигляді бородавок. При дифтеритній формі нальоти з’являються в ротовій порожнині, в гортані і можуть викликати ядуху; іноді вражаються очі, і птиця сліпне. Хворих індичок забивають, підозрілих ізолюють в інше приміщення. Часто на віспу хворіють індичата з місячного віку. Індички старше року досить стійкі до віспи. Смертність індичат при віспі невелика, але різко відстають їхні ріст і розвиток, у дорослої птиці знижується продуктивність, заплідненість яєць, виводимість молодняка.,

Чума — гостре заразне захворювання, що викликається вірусом. Ця небезпечна хвороба відзначається на всіх континентах зеленої кулі. Особливо чутливі до неї індичата молодше трьох місяців, падіж може досягти 50%. Дорослі індички стійкі до чуми, на відміну від молодняка, проте падіж іноді складає 20%. У хворої птиці спостерігається понос, припухлість вола, висока температура. Джерелом поширення чуми служать хвора птиця, м’ясо забитих птахів, люди, які обслуговують хвору птицю, тара для перевезення м’яса та яєць, підстилка, інвентар. Основні профілактичні заходи щодо боротьби з чумою повинні бути спрямовані на попередження потрапляння інфекції в здорову зграю. В разі виникнення захворювання всю птицю забивають, приміщення та інвентар старанно дезінфікують. Перед розведенням наступної партії індичок необхідна тривала профілактична перерва.

Інфекційне захворювання орнітоз небезпечне не тільки для індичок, а й для людини. На орнітоз хворіють усі сільськогосподарські птахи. Збудник хвороби — вірус, який навіть у висушеному стані під вакуумом зберігається кілька років, але гине під дією розчинів звичайних деззасобів. Хворі на орнітоз індички знижують продуктивність, відзначаються сонливість, схуднення, хиткість ходи. Загибель птиці може досягти 20—30%. Хворих на орнітоз індичок забивають. М’ясо використовують тільки для кулінарних виробів. Трупи знищують.

Великого збитку нерідко завдають протозойні, глистові та паразитичні хвороби. З них найбільш поширений гістомоноз, який викликається одноклітинним організмом класу джгутикових — гістомонадою. Проникненню гістомонад у стінку кишечника індичок сприяє личинка глиста гетеракіс, який паразитує в сліпих кишках індичок. На гістомоноз хворіють часто індичата у віці від двох тижнів до трьох місяців, але нерідко вражається молодняк більш старшого віку і доросла птиця, іноді індички можуть хворіти на гістомоноз протягом усього життя. Поширюють гістомоноз дорослі хворі індички, які виділяють з послідом величезну кількість паразитів. Кури, постійні носії гете-ракісів, також заражають ними індичок. Джерелом зараження індичат служать також забруднена підстилка, інвентар, транспорт, тара, інкубаційні яйця, взуття, одяг персоналу, що обслуговує птахів, хворі на гістомоноз індичата втрачають апетит, жалібно пищать, відчувають спрагу, тремтять, відзначається в’ялість, скуйовдженість, іноді в них з’являється понос жовто-зеленого або брунатного кольору, пір’я навколо клоаки забруднено.

Основними профілактичними заходами при гістомонозі, разом з повноцінним годуванням, є дотримання санітар-но-профілактичних заходів, старанне проведення дезінфекцій, виконання зооветеринарних правил з догляду за птицею.

Трихомоноз викликається простішими організмами з роду джгутикових — трихомонадами. Спостерігається захворювання і індичат у віці 20—120 днів. Заражаються вони через їжу та воду. Рознощиками хвороби можуть бути голуби, качки, гуси. При трихомонозі вражаються різні відділи травного тракту та печінка. Відхід індичат іноді досягає 60% . У дорослих індичок хвороба проходить хронічно. В них знижується продуктивність, жива маса, крім того, хвора птиця — рознощик паразитів. З метою профілактики не рекомендується тримати індичат поруч з дорослими індичками.

Небезпечний для індичат кокцидіоз. Збудником хвороби служить простіший одноклітинний організм — кокци-дія. Найбільш сприятливі до кокцидіозу індичата у віці 20—45 днів. Захворювання поширюється дуже швидко, вражає до 20—-30% птиці та проходить гостро. Вражається кишечник. В індичат утрачається апетит, з’являється спрага, вони тягнуться до напувалок, випорожнення стають рідкими. Падіж молодняка може досягати 50%. Кок-цидії дуже стійкі до умов зовнішнього середовища. В ґрунті вони зберігаються більше 15 місяців. Тому ділянки, на яких випасається птиця, дозволяється використовувати повторно тільки через два роки. Сприяють поширенню хвороби погане годування, скупченість, вогкість у приміщенні, охолодження, антисанітарні умови в пташарні. Щоб попередити кокцидіоз індичат вирощують окремо від дорослого поголів’я, особливо від курей і кролів.

З глистових захворювань в індичок частіше зустрічається гетеракідоз, що викликається дрібними круглими глистами — гетеракісами, личинки яких, сприяючи захворюванню гістомонозом, самі паразитують у сліпих відростках кишечника.

Індички порівняно з курами більш стійки до аскаридозу та інших глистових захворювань.

Зовнішні паразити індичок — пухопероід, кліщі, блощиці турбують птицю, викликають у молодняка затримку росту, а в дорослих індичок — зниження несіння яєць, а також нерідко служать переносниками багатьох захворювань (чума, пастерельоз та ін.). На індичках частіше за все паразитують пухопероїди — безкрилі комахи, що харчуються лусками шкіри та пір’ям. Відкладаючи яйця в основі пер, повзаючи по тілу птаха, вони викликають свербіж і хвилювання. Пухопероїди вражають головним чином дорослу птицю. Індики при сильному враженні стають поганими плідниками, а в індичок падає несучість. Основний спосіб боротьби дотримання чистоти та старанна дезінфекція приміщень і обладнання перед посадкою птиці.

Небезпечні для індичок, особливо для маленьких індичат, грибкові захворювання — аспергільоз пліснявка (кан-дидомікоз). Аспергільоз викликається патогенними грибками з роду аспергілюс. Уражаються дихальні органи: легені, повітряносні мішки, іноді бронхи та трахея. В молодняка це захворювання проходить у гострій формі та з великим відходом — близько 50%. Джерелом аспергільозу можуть бути вражені пліснявою корми, брудна пліснявіла підстилка, вогкість у пташарнях. Захворюванню сприяють погані умови утримання, скупченість.

Пліснявка — захворювання початкових відділів травного тракту, часто спостерігається в індичат у віці від п’яти днів до трьох місяців, особливо при ослабленні організму, викликаному авітамінозом. Щоб запобігти грибковим захворюванням не можна годувати індичат недоброякісними пліснявілими кормами. Повноцінне годування, нормальні умови утримання, гарний догляд за птицею при точному виконанні всіх зооветеринарних вимог профілак-тують захворювання. Попередження спалахів захворювань шляхом швидкого встановлення діагнозу та лікування дозволить усунути великі втрати. При уважному спостереженні за поведінкою та етаном птиці можна помітити найменші відхилення від норми і вжити заходів. Усі хворі індички виглядають приблизно однаково: скуйовджене пір’я, в’ялість, відсутність апетиту, сонливість.

Важливо своєчасно помітити відхилення від норми. Звичайно насторожує тривожний, жалісний, нежиттєрадіс-ний писк індичат, підозрілий колір, консистенція та запах посліду. Такі ознаки не повинні залишатися без уваги людини, яка доглядає за птицею. Необхідно одразу з’ясувати їх причину, сповістити ветеринарного лікаря і вжити відповідних заходів.

Профілактика (попередження) захворювань індичок — найважливіша турбота всіх птахівників. Різні захворювання індичок будь-якого віку заподіюють величезну економічну шкоду внаслідок падежу птиці, зниження продуктивності, перевитрати кормів, а також витрат на лікування та змушену дезінфекцію.

До основних засобів санітарно-профілактичних заходів належать: дезінфекція, дезінвазія, дезінсекція та дератизація. Як дезінфікуючі засоби використовують гарячий 5% -вий розчин кальцинованої соди, 20% -вий закис свіжогаше-ного вапна, 2%-вий гарячий розчин їдкого натру, 3%-вий розчин каустичної соди, 3% -ву гарячу емульсію креоліну та ін. Дрібні предмети та інвентар дезінфікують устромлянням у гарячий розчин, спецодяг кип’ятять. Годівниці, напувалки в індичниках не демонтують, їх чистять і миють на місці. Стіни білять свіжогашеним вапном. Після проведення профілактичної дезінфекції приміщення закривають не менше ніж на 3 години, а потім добре провітрюють.

Дезінвазія — це боротьба з глистяними захворюваннями птиці, її проводять з метою знищення яєць і личинок різних глистів. Профілактичну дезінвазію, в разі необхідності, поєднують з дезінфекцією.

Дезінсекцію та дератизацію приміщень та територій, що їх оточують, здійснюють з метою знищення ектопаразитів птахів (зовнішніх паразитів, що живуть у шкірі та пір’ї) кліщів, блощиць, пухопероїдів та ін. Приміщення слід обробляти після реалізації вирощеної птиці. Потрібно старанно обробити щілини, пази та інші місця, де можуть гніздитися паразити. Застосовують 2—5%-вий розчин хлорофосу, 0,25—0,3%-ву водну емульсію карбофосу.

Через добу після попереднього оброблення приміщення та інвентар, що знаходиться в ньому, чистять, миють гарячою водою, а потім проводять повторну дезінсекцію тими ж засобами в трохи меншій концентрації.

Дератизація — боротьба з гризунами — важливий профілактичний захід. Гризуни (щури, миші) — рознощики різноманітних захворювань, псують і знищують корми. Для боротьби з ними рекомендуються різні хімічні, бактеріологічні та механічні засоби. З метою знищення щурів і мишей більшість власників присадибних птахівницьких господарств застосовують хімічні препарати, але їх використання для приманок ускладнюється у зв’язку із специфічним запахом. Гризуни дуже чутливі до запаху не тільки хімічних препаратів, а й рук людини, тому приманку рекомендується робити на вареній рибі або рослинній олії, руки під час роботи з отрутами також змазують соняшниковою олією.

Отрутохімікати, що використовуються, небезпечні і для птиці і для свійських тварин. У зв’язку з цим приманку треба розкладати в менш доступних для них місцях.

Щурів і мишей можна знищувати і без отрутохімікатів. Птахівники-аматори пропонують такі способи боротьби: тонкорозмелений гіпс змішують із сухим молоком, поруч з такою приманкою ставлять посудину з водою, гіпс у шлунку перетворюється на камінь і гризун гине; з вівсяної крупи готують в’язку кашу і старанно перемішують її з дрібним битим склом (від перегорілих електролампочок). Запропоновані методи не потребують великих витрат і надійні в боротьбі з гризунами.

Добавити статтю	Добавити питання	Добавити відповідь	Добавити пораду