Добавити новину	Добавити підприємство	Добавити оголошення	Добавити вуз

Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Кормовиробництво як галузь сільського господарства повинно забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. У розвинених країнах світу кінцевим результатом сільськогосподарського виробництва є насамперед тваринницька продукція і, отже, головним завданням землеробства стає виробництво кормів.

В Україні в дореформені часи кормові культури займали близько третини посівних площ. В умовах інтенсивного землеробства достатньо мати гектар кормової площі на умовну голову великої рогатої худоби. На корм використовується також більша частина збору зерна і певна продукція, одержувана при виробництві технічних, овочевих культур тощо. Загалом у країнах з розвинутим тваринництвом на кормові цілі використовується до 75-90 % усієї продукції рослинництва.

Кормовиробництво поділяють на лучне і польове. Лучне кормовиробництво містить у собі заходи щодо поліпшення природних кормових угідь, створення високопродуктивних засіяних пасовищ і сіножатей і забезпечує годівлю тварин кормами з лучних трав. Польове кормовиробництво містить у собі три джерела одержання кормів: 1) кормову площу; 2) зернокормові культури; 3) побічну продукцію рослинництва.

Основне призначення кормів – задоволення природних потреб тварин в енергії та поживних речовинах з метою одержання від них потрібної людині продукції. Поживні речовини корму, які надійшли в організм тварини, зазнають фізичних, біохімічних, мікробіологічних та інших впливів, після чого утворюються сполуки, придатні для засвоєння.

Для кожного виду корму характерні певні фізичні й хімічні ознаки, що визначають його поїдання та дієтичні властивості. Хімічний склад кормів є найважливішим первинним показником поживності і залежить від клімату, ґрунту, агротехніки, сорту рослин, віку рослин під час збирання, технології заготівлі, умов та тривалості зберігання, способів підготовки до згодовування. Схема хімічного аналізу рослинної речовини корму наведена на рис. 7.1.

Енергетичну поживність кормів визначають за вмістом перетравної, чистої та обмінної енергії. Це оцінювання поживності кормів за сумою перетравних поживних речовин, крохмальним еквівалентом, вівсяною й енергетичною кормовою одиницями. В Україні із 1922 року для оцінки загальної енергетичної поживності кормів і раціонів широко використовують вівсянукормову одиницю.

Для зручності використання при вирішенні ряду організаційно-економічних питань годівлі тварин, плануванні кормової бази корми класифікують за певними ознаками на окремі групи. Класифікація кормів – це групування їх за походженням, вмістом енергії й клітковини в одиниці маси корму, за фізичним станом та ін. За походженням корми поділяють на рослинні, тваринні, комбікорми, мінеральні, синтетичні препарати, біологічно активні добавки, харчові відходи. За вмістом енергії та клітковини в одиниці маси корму їх класифікують як концентровані (містять в 1 кг сухої речовини понад 0,65 кормових одиниць, або 7,3 МДж обмінної енергії, менше 19 % клітковини і 40 % води) та об’ємні (містять в 1 кг не більше 0,65 кормових одиниць, більше 19 % клітковини і 40 % води).

Об’ємні корми поділяють на сухі (грубі) й вологі (соковиті та водянисті). У грубих кормах не більше 22 % води і понад 19 % клітковини. Соковиті корми містять понад 40 % води, основна маса якої перебуває в пов’язаному стані й входить до складу протоплазми або рослинного соку. До водянистих кормів належать залишки промислової переробки рослинницької сировини, до яких вода надходить як домішка в технологічному процесі й перебуває в кормі у вільному стані.

Отже, корми і кормові засоби, які використовуються для годівлі та підгодівлі тварин, поділяють на такі групи:

1. Корми рослинного походження:

• соковиті: зелені корми (сіяні кормові культури, трава природних пасовищ, лук і посівів), силос, сінаж, коренебульбоплоди, баштанні культури, різні овочі;
• водянисті: свіжий і кислий жом, брага, пивна дробина, картопляні та плодові вичавки;
• грубі: сіно, солома, полова, стебла й стрижні кукурудзи, кошики і лушпиння соняшнику, гілковий корм та ін.;
• концентровані:зерно й насіння фуражних (злакових та бобових) і продовольчих культур та продукти їхньої переробки (висівки, макуха, шрот), а також сухі відходи бродильного, крохмального, цукрового виробництв, м’ясо-молочної й рибної промисловості.

2. Корми тваринного походження: молоко незбиране і збиране (молочні відвійки), сколотини, сироватка, м’ясне борошно, м’ясо-кісткове, рибне і пір’яне борошно, риб’ячий фарш, лялечки шовкопряда, відходи інкубації яєць птиці тощо.

3. Кормові відходи технічних виробництв:

• цукробурякового: жом (свіжий, кислий та сухий), кормова меляса;
• олійноекстракційного:макуха і шроти (соняшникові, лляні, ріпакові, бавовникові, рицинові);
• борошномельного: висівки (пшеничні, житні, ячмінні, рисові, гречані, горохові тощо), січка зерна (використовують при виробництві гранульованих і брикетованих кормів), кормове борошно (вівсяне, ячмінне), мучка (гречана, просяна) – одержують при переробці зерна на крупу, борошняний порох (одержують при помелі зерна), зернова лузга (гречки, проса, соняшнику);
• пивного:пивна дробина (у свіжому рідкому вигляді або висушена), солодові паростки, пивні дріжджі;
• спиртового:брага (барда) – зернова, картопляна (у свіжому рідкому вигляді або висушена);
• крохмального:жмаки – картопляні, кукурудзяні (у рідкому або сухому вигляді).

4. Комбікорми – однорідні суміші різних кормових засобів, спеціально виготовлені за науково-обґрунтованими рецептами для певних видів та статево-вікових груп тварин.

5. Кормосуміші.

6. Мінеральні речовини: солі мінеральних елементів (кухонна сіль, крейда, кормові фосфати та ін.).

7. Синтетичні препарати: сечовина, аміачна вода, кормовий концентрат лізину і метіоніну, кормові дріжджі.

8. Біологічно активні добавки: солі мікроелементів, вітамінні, ферментні, гормональні препарати, антибіотики тощо.

9. Харчові відходи: залишки кухонь та їдалень індивідуального і громадського харчування.

Із перелічених груп корми рослинного походження є основними в годівлі тварин, інші – доповнюють раціон за вмістом компонентів, що підвищують його біологічну цінність і поліпшують використання поживних речовин.

При вивченні систем технологій виробництва грубих, соковитих та концентрованих кормів зверніть увагу на послідовність операцій й техніку і обладнання для механізації та автоматизації виробничих процесів.

Схема технологій заготівлі сінанаведена на рис. 7.2. Технологія заготівлі пресованого сіна єнайбільш прогресивною. Пресоване сіно має деякі переваги перед розсипним. При заготівлі пресованого сіна в 2-2,5 разу скорочуються механічні втрати. Пресування сіна дозволяє значно зменшити втрати поживних речовин при його зберіганні. У сіносховищах пресованого сіна можна помістити в 2-2,5 разу більше, ніж розсипного, й воно краще зберігається.

До зелених кормів належать надземна вегетативна маса зелених кормових рослин, яку використовують на корм тваринам у свіжому вигляді. Це трави пасовищ, сіножатей, сіяних культур та гичка буряків. Зелені корми порівняно з іншими кормами найповніше задовольняють потребу тварин у поживних речовинах і мають найнижчу собівартість кормової одиниці. Використовують зелені корми для годівлі тварин, безпосередньо випасаючи їх на пасовищі, або укісним методом, згодовуючи скошену траву в стійлах чи загонах із годівниць або кормових столів.

Культурні пасовища, завдяки науково обґрунтованого догляду і режиму використання, дають врожаї кормових трав до 40 ц/га кормових одиниць, при зрошенні – 60-80, тоді як неполіпшені – 10-15 ц/га кормових одиниць. Більш досконалий варіант загінної системи випасання – порційний, коли загін розбивають на ділянки для випасання худоби протягом одного дня. Безсистемне використання пасовищ нераціональне.

Для забезпечення тварин зеленими кормами в господарствах розробляють зелений конвеєр. Орієнтовні добові норми споживання зеленої маси (трави): корови – 50-70 кг, нетелі – 35-45, бугаї-плідники – 30-40, молодняк до року – 15-20, старше року – 20-35, свиноматки – 8-10, підсвинки старше 4 міс. – 4-5, вівці – 6-8, коні – 40-50, птиця – 0,07 кг.

Силосування–це біохімічний спосіб консервування соковитих кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органічних кислот (переважно молочної), завдяки чому утворюється кисле середовище (pH – 4-4,2), при якому засилосована маса без доступу повітря добре зберігається без значних змін хімічного складу та поживності. Ступінь силосованості рослин зумовлюється співвідношенням цукрового мінімуму з фактичним вмістом цукру в рослинах. Рослини, в яких цукровий мінімум нижчий за фактичний вміст цукру, силосуються добре (кукурудза, соняшник, овес, гичка коренеплодів тощо). З інших факторів, які впливають на силосування, найбільше значення мають такі: доступ повітря, вологість силосованої маси, подрібнення рослин, температура маси.

Якість силосу залежить від правильної організації технологічного процесу силосування, який складається з таких етапів: 1) скошування та одночасне подрібнення силосних культур; 2) транспортування рослинної маси до силососховища; 3) вивантаження рослинної маси; 4) внесення консервантів (якщо застосовуються) у рослинну масу; 5) ретельне ущільнення рослинної маси; 6) укриття силососховища від проникнення повітря та атмосферних опадів. Силос із рослин, багатих на цукор, готовий до згодовування тваринам через 15-20 днів після закладання.

Сінаж – консервований в анаеробних умовах корм, заготовлений з прив’ялених до вологості 45-55 % трав. Для виробництва сінажу більш придатні такі рослини, як люцерна, еспарцет, конюшина лучна, грястиця збірна, злаково-бобові сумішки, з однорічних культур – викожитні, виковівсяні і гороховівсяні сумішки, райграс однорічний, конюшина однорічна.

Система технологій заготівлі сінажу складається з таких етапів: 1) скошування трави в прокоси або валки, плющення бобових та бобово-злакових сумішок; 2) пров’ялювання скошеної зеленої маси; 3) перше ворушіння через 2-3 години після скошування трави у валки; 4) друге ворушіння при вологості трави 60-65 %, згрібання у валки при скошуванні в прокоси; 5) згрібання пров’яленої маси; 6) підбирання маси вологістю 45-55 %, подрібнення до 1,5-3 см, навантаження на транспорт; 7) перевезення до місця заготівлі; 8) завантаження в сінажні башти або траншеї, розрівнювання, ущільнення маси; 9) укриття маси. Консервуванню і збереженню сінажної маси сприяє фізіологічна сухість рослин (45-55 % вологості), герметизація сховищ від доступу повітря і наявність певної кількості органічних кислот.

Зверніть увагу на систему технологій виробництва концентрованих кормів.Зернові корми згодовують тваринам та птиці після попередньої підготовки. Найбільш поширеними технологічними способами підготовки зернових кормів до згодовування, які сприяють кращому перетравленню і збільшенню поживності, є: 1) подрібнен-
ня; 2) підсмажування; 3) варіння та запарювання зерна; 4) осолоджування (переведення частини крохмалю зерна в цукор); 5) дріжджування (підвищується вміст перетравного протеїну в зерні); 6) фланкування (обробка зерна паром під тиском); 7) екструдування (обробка зерна під тиском та дією високих температур); 8) мікронізація (інфрачервоне опромінення зерна).

Зважте на те, що переробка зерна на повноцінні комбікорми підвищує ефективність його використання на 25-30 %. При цьому підвищується продуктивність тварин і птиці, скорочуються строки їх відгодівлі і витрата кормів.

Система технологій виробництва комбікормів містить у собі: 1) очищення сировини від органічних, мінеральних та металомагнітних домішок; 2) відокремлення плівок від зернівок вівса та ячменю; 3) подрібнення компонентів; 4) дозування і змішування компонентів; 5) гранулювання або брикетування комбікормів; 6) зберігання і відпуск готової продукції.

За призначенням і складом комбікорми поділяють на: 1) повнораціонні; 2) концентрати; 3) балансуючі добавки; 4) премікси. Повнораціонний комбікормповністю забезпечує потреби тварин і птиці в поживних, мінеральних та біологічно активних речовинах. Детальніше зверніть увагу на основні складові комбікормів, процес їх виготовлення та рецептуру. Рецепти є письмовою вказівкою щодо виготовлення комбікормів. Їм присвоюють номери за видами тварин і птиці (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Номери рецептів комбікормів для тварин та птиці

До штучно зневоднених трав’яних кормів належать: 1) трав’яне борошно; 2) січка, 3) гранули; 4) брикети. Крім трав’яних кормів, штучним сушінням виробляють аналогічні корми з деревної зелені, кормових злакових культур, зібраних у різні фази стиглості, а також борошно з коренеплодів та гички.

Приготування кормів для різних видів сільськогосподарських тварин здійснюють у кормових цехах (кухнях), де, залежно від прийнятої технології, використовуються різні агрегати, машини та обладнання. Зверніть увагу на технологічні схеми підготовки грубих, соковитих і концентрованих кормів до згодовування. Для зберігання кормів використовують спеціальні приміщення, облицьовані траншеї, башти, скирти, мішки (пластикові та ін.) тощо.

Зверніть увагу, що економіка виробництва і використання кормів містить у собі оцінку кормових культур та раціонів, типів годівлі тварин і пошук резервів інтенсифікації кормовиробництва. Розвиток кормової бази значною мірою визначає продуктивність худоби і птиці та обсяг виробництва продукції тваринництва. Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на одну умовну голову худоби (ц корм. од.).

Велике значення для рентабельності тваринництва має також якість кормів, співвідношення поживних речовин у раціоні, оплата корму продукцією. Ефективність використання кормів визначається також витратами кормових одиниць на 1 ц продукції тваринництва.

Для зміцнення кормової бази необхідно виявляти найбільш економічно вигідні кормові культури в конкретних природноекономічних умовах господарства. Це передбачає проведення економічної оцінки кормових культур, окремих видів кормів і раціонів. Від вибору кращих кормових культур великою мірою залежать рівень використання землі, собівартість і рентабельність тваринницької продукції.

Оптимізація структури кормових площ на основі застосування економіко-математичних методів і балансування кормових раціонів годівлі з використанням спеціальних комп’ютерних програм та техніки забезпечує значний економічний ефект.

Резервом інтенсифікації кормовиробництва є розширення повторних післяукісних і післяжнивних посівів, а також впровадження посівів багатокомпонентних сумішей трав; докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних сіножатей та пасовищ; внесення органічних і мінеральних добрив, що безпосередньо впливає на рівень урожайності кормових культур; впровадження прогресивних технологій збирання, зберігання і приготування кормів тощо.

Термінологічний словник

Балансуючі добавки – однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності високобілкових кормових засобів і мікродобавок (мінеральні речовини, вітаміни, лікувальні засоби та ін.), які використовуються для виготовлення комбікормів в умовах підприємств. Добавки бувають: білкові, білково-вітамінні, білково-вітамінно-мінеральні. Рецепти добавок розробляють і використовують за вмістом поживних речовин в основних кормах.

Енергетична (загальна) поживність кормів – сумарна корисна дія поживних речовин, зосереджених у кормі чи раціоні.

Зелений конвеєр – система агротехнічних заходів, спрямована на безперебійне забезпечення тварин (худоби) зеленими кормами протягом весняно-літньо-осіннього періоду.

Комбікорм-концентрат – це комбікорм із підвищеним вмістом протеїну мінеральних речовин і добавок. Згодовується із зерновими, соковитими або грубими кормами для забезпечення біологічно повноцінної годівлі тварин.

Корм – це спеціально приготовлені фізіологічно прийнятні продукти, що містять поживні речовини в засвоюваній формі і не мають шкідливої дії на здоров’я тварин і якість одержуваної від них продукції.

Кормова база – джерела одержання кормів у регіоні, районі, господарстві, включаючи корми промислового походження, а також корми, які виробляють фабрично-заводським способом, – синтетичні амінокислоти, білково-вітамінні добавки, кормові дріжджі та ін.

Кормова одиниця– поживність корму, що відповідає поживності 1 кг вівса середньої якості, при згодовуванні якого понад норму підтримуючого корму в тілі дорослого вола може відкластися 150 г жиру, або 1 414 ккал (5 920 кДж) енергії продукції.

Кормовиробництво – це система технологій виробництва і використання кормів на основі різних джерел їх одержання. Основою кормовиробництва є кормова площа.

Премікс – однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності мікродобавок (солей макро- і мікроелементів) і наповнювача, які використовують для збагачення комбікормів і виробництва білково-вітамінних добавок. Складаються і виробляються для окремих статево-вікових груп тварин з урахуванням їх типу годівлі.

Теми рефератів
1. Економічні основи виробництва і використання кормів.
2. Організація кормової бази у тваринництві та шляхи інтенсифікації кормовиробництва.
3. Шляхи вирішення проблеми енергетичної і білкової забезпеченості тваринництва.
4. Економічна оцінка кормових культур.
5. Економічні основи та технологічні особливості виробництва
і використання грубих кормів.
6. Економічні основи та технологічні особливості виробництва і використання соковитих кормів.
7. Економічні основи та технологічні особливості виробництва і використання концентрованих кормів.
8. Техніка й обладнання для технологічних процесів кормовиробництва і приготування кормів та економічна ефективність їх використання.
Питання для поточного контролю знань
1. Які переваги лучного і польового кормовиробництва?
2. Яке фізіологічне значення мають поживні речовини корму?
3. Поживність різних видів кормів та фактори, що її обумовлюють.
4. Що таке перетравність поживних речовин корму?
5. Як класифікують корми за походженням, поживністю та фізичними властивостями?
6. Назвіть корми, багаті й бідні на суху речовину, сирий протеїн, сиру клітковину, цукор, сирий жир, каротин, кальцій, фосфор.
7. За якими показниками корми поділяються на концентровані та об’ємні?
8. Економічне значення та технологічні особливості заготівлі різних видів сіна.
9. За якими характерними ознаками визначають здатність до силосування рослинної сировини?
10. Економічне значення та технологічні особливості заготівлі і зго-довування силосу.
11. Економічне значення та технологічні особливості заготівлі і зго-довування сінажу.
12. Коренебульбоплоди: їх характеристика, технологія зберігання, підготовка до згодовування та економічне значення.
13. Економічні основи та технологічні особливості виробництва і раціонального використання зелених кормів.
14. Економічні основи та система технологій виробництва і використання преміксів при годівлі сільськогосподарських тварин.
15. Які основні зелені культури використовуються на зелений корм, їх характеристика і технологія згодовування?
16. Які особливості організації зеленого конвеєра в різних регіонах України?
17. Економічні основи створення і використання культурних пасовищ.
18. Технологічні особливості зберігання кормових відходів технічних виробництв.
19. Що мається на увазі під витратою і оплатою корму?
20. Технологічні схеми підготовки грубих, соковитих і концентрованих кормів до згодовування.
21. Економічні основи та технологічні особливості зберігання і згодовування водянистих кормів.
22. Економічні основи та технологічні особливості виробництва різ-них видів комбікормів та ефективність їх використання.
23. Які способи підготовки зернових кормів до згодовування?
24. Організація кормової бази для тваринництва в сільськогосподарських підприємствах, особистих селянських та фермерських господарствах.
Тестові завдання для перевірки знань
1. Вкажіть основний показник загальної енергетичної оцінки поживності кормів та раціонів, що використовується в Україні:
а) обмінна енергія;
б) вівсяна кормова одиниця;
в) крохмальний еквівалент Кельнера.
2. Вкажіть вид корму, який належить до групи соковитих:
а) молоко незбиране;
б) зерно злакових культур;
в) комбікорм;
г) сіно;
ґ) жом;
д) баштанні культури.
3. Вкажіть два основні консерванти при збереженні силосу та сінажу:
а) молочна кислота;
б) масляна кислота;
в) фізіологічна сухість рослин;
г) спеціальний консервант;
ґ) біологічно активні речовини.
4. Скоротити механічні втрати в 2-2,5 разу можна, використовуючи систему технологій заготівлі сіна:
а) розсипного;
б) пресованого.
5. Яка повинна бути вологість рослинної маси при підбиранні в сис-темі технологій заготівлі сінажу?
а) 30-40 %;
б) 45-55 %;
в) 60-65 %;
г) 70-75 %;
ґ) 80-85 %.
6. Яку техніку економічно доцільно використати при технологічному процесі заготівлі силосу із кукурудзи воскової стиглості?
а) комбайни КСК-100А, КСК-100А-1, Е-301, Е-282;
б) комбайни “Полісся”, “Дон” або їх аналоги;
в) комбайн КПКУ-75;
г) косарки-плющилки КПС-5Г, Е-302;
ґ) косарки КС-21, КРН-2,1, ЖВН-6.
7. Яка орієнтовна середньодобова норма споживання зеленої маси дійною коровою?
а) до 5 кг;
б) 10-20 кг;
в) 30-40 кг;
г) 50-70 кг;
ґ) 80-90 кг.
8. Однорідні суміші різних кормових засобів, спеціально виготовлені за науково-обґрунтованими рецептами для певних видів та статево-вікових груп тварин, – це:
а) синтетичні препарати;
б) біологічно активні добавки;
в) комбікорм;
г) дерть.
9. Які корми мають найнижчу собівартість кормової одиниці?
а) грубі;
б) концентровані;
в) зелені.
Література: 12, 16, 23, 28, 36, 45, 47, 48, 60, 63, 64, 69, 76, 90, 99, 101, 102, 111, 113, 125, 128, 129, 143, 152-154, 156, 157.

Добавити статтю	Добавити питання	Добавити відповідь	Добавити пораду