Добавити новину	Добавити підприємство	Добавити оголошення	Добавити вуз

Статева зрілість (здатність до відтворення) в овець настає у віці 6—8 міс. Ярок парують у тому разі, якщо вони дося-гли 75—80% живої маси дорослих вівцематок, що при середньому рівні годівлі можливо у 1,5 року. При добрих умова вирощування ярок скороспілих м’ясо-вовнових порід можна парувати у 9—10 міс.

В овець більшості порід виражена сезонність розмноження. Залежно від породних особливостей вівцематки починають приходити в охоту в червні — вересні. Тварини стають неспокійними, статеві органи у них припухають. Охота триває 18— 36 год. Тварин з ознаками охоти відокремлюють і парують. При цьому виявити овець в охоті краще за допомогою бара-нів-пробників. До парування необхідно підготуватися заздалегідь. Від вівцематок за 2 міс до парування відлучають ягнят, поліпшують годівлю. Тварини повинні мати середню і вищесередню вгодованість.

Баранів у період парування треба утримувати окремо від вівцематок і на кращому раціоні. їм слід згодовувати, крім зелених кормів, концентрати — по 0,8—1 кг на голову за добу (бажано овес).

У присадибних господарствах потрібно застосовувати ручне парування. За 1 —1,5 міс до його початку баранів відділяють від вівцематок. Парують овець уранці. Після цього вівцематок витримують 5—6 год окремо від інших тварин і лише потім виганяють на пасовище. Якщо після першого парування охота у вівцематок триває, їх повторно спаровують на другий день. А коли вівця не запліднилась, то через 14— 20 днів у неї знову настає охота. За день баранові дають покрити дві-три вівцематки. Після того як провели парування усіх вівцематок отари, тварин можна випасати разом. Бажано записувати дати парування, щоб визначити строк окоту і знати походження ягнят. У присадибних господарствах застосовують і вільне парування овець.

При вільному паруванні баранів утримують разом з вівцематками. Строк парування, а відповідно і ягніння вівцематок розтягуються, на тривалий час, а це дещо утруднює догляд за ягнятами. При цьому на період розмноження баранів слід поміщати на ніч в окремий базок, де їх необхідно підгодовувати концентратами, сіном, що поліпшує якість сперми.

Коли овець випасають однією загальною отарою, в якій не більше ЗО—40 вівцематок, достатньо мати одного барана.

Треба пам’ятати, що не -можна парувати тварин, споріднених між собою (мати — син, батько — дочка, брат — сестра), бо це призведе до зниження продуктивності овець і збільшить відхід тварин.

Для запобігання спорідненому розведенню потрібно через кожні два-три роки замінювати баранів або обмінювати їх між власниками стад.

Щоб уникнути поширення інфекційних захворювань статевим шляхом, баранів і вівцематок ще до періоду парування перевіряють на бруцельоз, інфекційний епідидиміт, вірусний аборт. Хворих тварин слід ізолювати і надалі використовувати відповідно до рекомендацій ветеринарного спеціаліста.

Стаття 2

Бонітування — це комплексна оцінка власної продуктивності овець із метою найбільш ефективного використання їх у племінній роботі та технології виробництва. Існує індивідуальне і класне бонітування. Під індивідуальним розуміють таку оцінку власної продуктивності, коли враховують всі селекційні ознаки й результати оцінки ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному журналі, а на вусі тварини ставлять (вищипом) відповідний клас (у смушкових вищипують також смушковий тип ягнят і розмір завитків). Так бонітують овець в племінних господарствах. Класне бонітування — це оцінка власної продуктивності овець за всіма ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазначають, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смушкових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітування молодняку застосовують на товарних фермах.

На основі бонітування визначають клас тварин. Чистопородних овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас і брак. До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем продуктивності відповідають нормативам породи. Овець, що значно переважають ці вимоги (10-15%), відносять до еліти. В інструкціях з бонітування овець введені мінімальні вимоги для тварин першого класу та еліти. До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем продуктивності не відповідають нормативам, але за окремими ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина вовни, підвищена щільність руна тощо). Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за окремими ознаками, або характеризуються значними вадами екстер’єру чи вовнового покриву.

2. Технологія виробництва продукції овець

У трикомпонентній системі виробництва продукції овець технологія забезпечує реалізацію спадкових задатків продуктивності тварин і організаційну упорядкованість та практичну доцільність виробничого процесу на основі біологічних особливостей овець і природноекономічних умов конкретного господарства. Технологія виробництва продукції овець, як і будь-яка технологія, включає два підрозділи: спосіб виробництва і процес виробництва.

Спосіб виробництва — це принципова схема одержання продукції певного типу та якості, що ґрунтується у вівчарстві на закономірностях онтогенезу тварин і спадкових задатках овець щодо конкретного виду продуктивності. Елементарна одиниця способу виробництва — пара різностатевих овець у тривалому часі зміни поколінь і виробничого використання. У технологічному аспекті тут головне — закономірності відтворення стада у повному онтогенетичному значенні, а також особливості годівлі тварин, їх утримання та отримання і переробки продукції.

Процес виробництва — це отримання за відомим способом виробництва певної кількості продукції овець при: мінімальних затратах праці, енергії, матеріальних і грошових засобів; оптимальних умовах праці й побуту людей; максимальному збереженні та поліпшенні природних умов навколишнього середовища. Елементарна одиниця процесу виробництва — стадо овець. Тому при організації виробництва певної кількості продукції вирішують питання про розмір стада, статеві та вікові групи, структуру стада, розмір виробничих груп (отар) овець різного віку та статі, рух поголів’я, підготовку й проведення виробничих процесів відтворення стада (парування, ягніння, вирощування ягнят, відлучення ягнят від вівцематок, вирощування молодняку, вибракування і поповнення дорослого поголів’я), виробничу систему годівлі, утримання й догляду тварин різних статевих і вікових груп та одержання й переробки продукції овець.

Відтворення стада овець в широкому (онтогенетичному) розумінні є найголовнішим компонентом технології виробництва продукції овець, оскільки все інше в загальній технологічній системі нерозривне з елементами відтворення стада овець. У виробничому процесі годівля, утримання і догляд не існують самі по собі. Годують, утримують і доглядають тварин конкретних статевих і вікових груп, органічно пов’язаних між собою цілісним процесом зміни поколінь за рахунок відтворення стада.

Біологічні параметри відтворення стада овець наступні: сезонність статевої активності (висока восени), статева (4-6 міс) та господарська (16-18 міс, іноді 9-10 міс) зрілість, тривалість статевого циклу (16-8 діб) і охоти (24-72 год.), строк овуляції (через 20-30 год. після настання охоти), життєздатність сперміїв у статевих шляхах вівцематок (27-48 год.), тривалість кітності (147-152 доби) та молозивного періоду (2-3 дні), строк відлучення ягнят від вівцематок (4 міс., раннє — 2-2,5 міс), тривалість використання баранів-плідників (4 роки) і вівцематок (5 років), багатоплідність (130-150%, у деяких порід — 200-220%), інтенсивність і тривалість росту овець (найвища — до 4-6-місячного віку, дещо нижча — до 16-18-місячного, зовсім низька — в наступний період, хоча ріст овець триває до 3-4 років). На основі біологічних показників ґрунтуються виробничі процеси відтворення стада овець.

Строки парування овець визначають з урахуванням сезону статевої активності овець та конкретних природних і виробничих умов господарства. В Україні практикують зимове й весняне ягніння вівцематок, тому парувальний сезон припадає на серпень-листопад. До ягніння готують як вівцематок, так і приміщення — за місяць до очікуваного строку ягніння приміщення звільняють від гною, білять, ремонтують, дезінфікують, обладнують тепляк і флігель. Тварину з ознаками наближення чи початку ягніння переводять у родильне відділення.

Вирощування ягнят від народження до відлучення від вівцематок (4 міс) включає кілька виробничих етапів: перший з яких — перебування вівці з приплодом близько 1-2 год. після ягніння в родильному відділенні. Згодом вівцематок із ягнятами протягом 1-3 днів тримають у клітках-кучках, а потім йде послідовне переведення і перебування їх у невеликих (7-15 голів) сакманах — до 8 днів, середніх (20-60) — близько 10 днів та великих (80-200 голів) — до 100 днів. Після формування великих сакманів вівцематок і ягнят переводять на тимчасове роздільне утримання та годівлю, тобто застосовують так званий кошарно-базовий (роздільно-контактний) метод вирощування ягнят.

У новонародженого ягняти особливо незрілою є імунна система, внаслідок чого існування в навколишньому середовищі може бути небезпечним для його здоров’я. Єдина можливість запобігти цьому — створення пасивного гуморального імунітету, який виникає у ягнят за рахунок споживання молозива. Ягнята народжуються з недорозвиненим травним каналом — у них не функціонують передшлунки (рубець, сітка, книжка). Тільки в місячному віці у рубці ягнят з’являється мікрофлора, а в два місяці спостерігають жуйку. Проте дійсно жуйними тваринами їх можна орієнтовно вважати з 3-місячного віку.

Вирощування молодняку овець починається після його відлучення від вівцематок. Ягнят поділяють за статтю і формують отари ярок, ремонтних баранів, баранів на продаж і валухів (у товарних господарствах). При переході на спільне утримання в межах отари бажано розділяти молодняк за розвитком на три групи: кращі, середні та гірші тварини. Це дає можливість більш раціонально організовувати їх утримання та годівлю. В кожній отарі методом випадкової вибірки (кожна 20-та тварина) формують контрольну групу молодняку (5%) для щомісячного зважування й оцінки загального стану вовнового покриву. Одержані показники протягом року використовують для складання та внесення змін у раціони тварин. При досягненні товарної або відтворної зрілості молодняк оцінюють (бонітують, стрижуть) і визначають напрям його використання: для відтворення основного стада (найкращі тварини), реалізації на плем’я, забою на м’ясо, одержання смушків і овчин тощо.

Годівля та утримання овець належать до найголовніших факторів господарського і природного середовища, які визначають принципову можливість і фактичну повноту реалізації спадкових задатків продуктивності овець. Годівля й утримання забезпечують формування в онтогенезі на основі спадкових задатків як господарсько-корисної продуктивності тварин, так і решти морфологічних і функціональних особливостей овець як цілісної біологічної системи. Органічна єдність закономірностей формування спадкових задатків продуктивності, механізму онтогенезу і репродуктивного зв’язку організмів практично неможливі без належної годівлі і утримання тварин.

Добавити статтю	Добавити питання	Добавити відповідь	Добавити пораду